Виховні заходи

Виховна година на тему:

«Книга – найкращий друг і порадник»

Мета: розвивати в учнів зацікавленість до читання книг; за допомогою історичних фактів вказати роль та значення книги у житті людини; розкрити зміст значення книги, як «джерела знань»; виховувати бережливе ставлення до книги та бажання користуватися посібниками для збагачення свої знань.

Книги - морська глибина!

Хто в них пірне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивнії перли виносить.

І. Франко

Золото добувають із землі, а знання – із книг

1. Книга – джерело знань.

Сьогодні ми не знаємо хто написав першу книжку, як вона називалася. Книга – унікальне, феноменальне творіння людства. Ми не можемо уявити своє життя без книги. Книги – наші постійні супутники. Книга – джерело знань для школяра, студента, кожної людини. Книга – наш найкращий порадник у всіх життєвих ситуаціях і для школяра, і для зрілого, досвідченого мужа. Недарма в народі кажуть: книга вчить як на світі жить; хто багато читає, той багато знає.

Скільки книг треба прочитати, щоб бути освіченим, розумним, мудрим, щоб пізнати світ? Цього ніхто не знає. Читати потрібно все життя. Вік живи, вік учись.

Читають книги навчаючись, здобуваючи знання, читають і в час відпочинку.

Любов до книги з дитинства і продовжується все життя. Гарну книжку часто читаємо багато разів і кожен раз знаходимо в ній щось нове, цікаве, вражаюче. Такими книгами є Біблія, “Кобзар” Тараса Шевченка та багато інших – вони ніколи не старіють, не надоїдають. Вони – наші найперші порадники, друзі. Багато людей вважають книгу найкращим подарунком.

Отож, шануймо, бережімо, читаймо книги, бо у них мудрість, розум, знання людства, які створювалися впродовж тисячоліть. Книга – найбільший винахід людства.

Ким бути? Яким бути? На ці запитання дають відповідь книги.

Книга відкриває світ пізнання й сходження до одвічних життєдайних джерел цивілізації. Книги дарують нам цілющі зерна знань. Вони спонукають до творчого пошуку, прекрасних знахідок і відкриттів.

За всіх часів люди славили книгу. Як її тільки не називали: і джерелом мудрості, і цілителькою душі, сонячним сяйвом і рікою, що живить Всесвіт. Книга завжди ототожнювалась із світлом, яке, незважаючи ні на що, намагались загасити варвари, знищуючи книжкові скарби. Книга і сьогодні – важливе джерело знань.

2. Золоті розсипи. Видатні люди про книги.

Пропоную учням пояснити, як вони розуміють вислови відомих людей про книги.

Учітеся, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Тарас Шевченко.

Хто полюбить книгу,

той далеко піде у своєму

розвитку. Книга рятує

душу від Здерев’яніння.

Тарас Шевченко.

Книги – морська глибина:

Хто в них пірне аж до дна,

Той хоч і труду мав досить,

Дивні перли виносить.

Іван Франко.

Книжки – це величезне багатство.

Володимир Сосюра.

Люди перестають мислити, коли перестають читати.

Д.Дідро.

Життя без книг – це хата без вікна,

Д.Павличко.

Серед книг, як і серед людей, можна потрапити в гарну і погану компанію.

К.Гельвецій.

Читаючи в перший раз гарну книгу, ми переживаємо ті ж почуття, як і знайомство з новим другом. Знову прочитати вже прочитану книгу, значить знову побачити старого друга.

Вольтер.

Сучасна людина знаходиться перед Гімалаями бібліотек в особі золотошукача, якій треба відшукати крупинки золота в масі піску.

С.Вавилов.

«. ..кращі з книг – ті, які дають більш за все поживи для роздумів, і при цьому на різні теми. «

А.Франс.

Книга – це духовний заповіт одного покоління іншому, порада вмираючого старця юнакові, який починає жити .

О.Герцен.

Твір, який читають має теперішнє; твір, який перечитують, - має майбутнє.

О.Дюма-син.

Яке величезне багатство може бути в маленькій дібраній бібліотеці. Компанія наймудріших і найдостойніших людей, вибрана зі всіх цивілізованих країн світу на протязі тисяч років.

Р.Емерсон.

Секрет всесвітнього вічного успіху книги в її правдивості.

О.Бальзак

«… істинно вчені бувають не ті, що читають багато, але ті, що читають корисне».

Арістіпп.

3. Книги на всі віки.

У квітні 1840 року в Санки-Петербурзі з друкарні Є.Фішера вийшла в світ книга Тараса Шевченка “Кобзар”. Кожним своїм рядком ця невелика книжечка пристрасно стверджувала: є така країна – Україна, є такий народ – український, є така мова – українська! Були, є і будуть!

“Кобзар” пішов по Україні і відразу став народною книгою. Потім його переписували від руки, у списках розходився від хати до хати, від палацу до старої вбогої хижини.

Нині монументи Шевченка височать на всіх континентах. Пісні на його поезії чути на всіх суходолах.

А чим же був і є Шевченків “Кобзар” для нас, українців? По суті своїй він став українською біблією – книгою мудрості, до якої звертаємось постійно, шукаючи поради і розради, підтримки і натхнення.

“Кобзар” підіймає людський дух, вчить людину бути доброю і благородною, над усе мати волю й гідність людську, над усе любити свій народ, свою мову, свою Україну.

Ця книга буде з нами і нащадками нашими вічно.

4. Домашня бібліотека.

Які книжки бажано мати у домашній бібліотеці? Це залежить від смаків, уподобань, освіти і можливостей їх власників.

Опитування серед людей різного віку і професій дало такі результати:

1. Біблія

2. “Кобзар” Тараса Шевченка

3. Література українських поетів і письменників: класиків і сучасників (особливо лауреатів премії імені Т.Шевченка).

4. Твори кращих, визнаних зарубіжних авторів.

5. Енциклопедії, довідники словники.

6. Фахова література (по професії, спеціальності членів сім’ї).

7. Казки: українські і народів світу.

8. Література по веденню домашнього господарства (ремонт квартири, бюджет сім’ї, про кімнатні рослини і тварини, про сад, город, дім, кулінарію тощо).

9. Література, якою захоплюються члени сім’ї, залежно від їх уподобань: історична, політична, мемуарна, фантастика, детектив, екологія, спорт, мистецтво і т.д.).

10. Література з питань медицини, здорового способу життя, про лікарські рослини, народну медицину (авторів, які заслуговують довір’я).

11. Література з питань виховання дітей.

12. Книжки місцевих авторів (міста, район, області).

5. Народ про книгу.

Хочеш пізнати світ – читай книжки.

Мудра книжка – безцінний скарб.

Книга – джерело знань.

Книга – найкращий порадник.

Книга вчить, як на світі жить.

Хто багато читає, той багато знає.

Гарна, мудра книга як вірний друг.

Книга – найкращий подарунок.

Золото добувають із землі, а знання - із книг.

Хочеш багато знати – читай книжки.

Хто багато читає, той горе забуває.

Книжка – найдивовижніший винахід людства.

З молоду даремно час не чай, а книжки читай.

Хто багато читає, той швидко на ноги стає.

Як хочеш багато знати, то треба книжки читати.

Не на користь книжку читати, коли вершки лише хапати.

6. Цікаво знати.

- Основною формою занять у середньовічних університетах, школах було читання книг: викладач читав книжку й пояснював незрозумілі місця. Чому ж студенти не читали цих книжок самі? Тому, що книжки тоді в ще не друкувалися, а переписувалися. Такі книжки були дорогі й малодоступні, будь-хто їх читати не міг. Ось звідси й походить вислів “читати лекції”. А книги тоді були не схожі на наші: вони писалися великими літерами, а тому були гігантського розм. Іру – до півметра і більше. Через вагу й розміри носити з собою таку книгу було майже неможливо. Коштували вони дорого, а щоб їх не вкрали, то часом доводилося прив’язувати їх до столу ланцюгами.

- Найдавнішою книгою України є Велесова книга – пам’ятка писемності ІХ століття. До найдавніших книг, творів написаних в Україні є “Слово о полку Ігоревім”, Пересопницьке Євангеліє, “Київські глаголичні листки” та інші. Першою друкованою книгою, яку написав українець, була книжка (1483) вченого ХV ст. Юрія Дрогобича.

- Якби зібрати всі терміни з усіх галузей наук, то це був би “контейнер” на мільйон або навіть більше слів.

- Найвидатніші книги писалися на пергаменті. Це оброблені телячі шкури. Їх старанно вишкрябували з обох боків, вибілювали у вапні, натягали на раму, сушили, а потім обрізали – і виходив гладенький, тонкий і дуже міцний “папір”. Пергамент був значно міцніший і не псувався так швидко, як папір. В Україні користувалися ним до ХVII століття.

- Перші книги, видані сучасною українською мовою були: “Енеїда” І.Котляревського (1798), “Українські народні думи” (1834), записані М.Максимовичем, “Кобзар” Тараса Шевченка (1840) .

- Творча спадщина видатного українського письменника, поета, публіциста, перекладача Івана Франка величезна – понад 130 томів (книг), проживши неповних 60 років. Надруковано поки що тільки 50 томів.

- Однією з найменших у світі книг вважається “Кобзар” Тараса Шевченка, створений українським мікро гравером Миколою Сядристим. Книжка має 12 сторінок, кожна з них 0,6 квадратних міліметра. Перегортати сторінки можна тільки загостреним кінчиком людського волоса. Книжка зшита павутинкою завтовшки 0,002 мм. Обкладинка зроблена з пелюстки безсмертника. Її прикрашає портрет Тараса Шевченка, а також зображена хата, в якій він народився. На малесеньких листках через мікроскоп можна прочитати 75 рядків невмирущих поезій поета.

- Швидкість читання 160річної киянки Ірини Іванченко – 163333 слова за хвилину з повним засвоєнням прочитаного. Це досягнення офіційно зареєстровано в січні 1990 року. Дівчина проходила спеціальну підготовку в Київському “Центрі розвитку мозку”. А неофіційний рекорд в швидкості читання – 416250 слів за хвилину – належить теж 16-річній киянці Євгенії Олексієнко (1989 р.). Тільки хвилину часу потрібно було дівчині щоб прочитати книжку середнього формату . Зміст прочитаного вона переказує годинами, не пропускаючи найменших дрібниць.

Книги також хворіють

Рукописи і книжки з роками, як і люди, старіють, а нерідко й тяжко хворіють. Книга втрачає еластичність, стає крихкою, а іноді розсипається під впливом світла, забруднення повітря, температури і вологості.

Життя книгам вкорочують і різні комахи-шкідники, жуки: хлібний точильник, шкіроїд, борошняний хрущак, кімнатна міль (шубна, повстяна, ковдрова, одежна). Їхні личинки ховаються в оправі або в серцевині шкіри, підточують її, роблячи в ній отвори. Багато з них їдять геть усе підряд: папір, картон, шкіру, клей, матерію. Вони переносять також бактеріальні й грибкові захворювання. Зовні пошкодження можна примітити лише тоді, коли личинка перетворилася в жука і на місці його вильоту з’являється круглий отвір.

Книжки, заражені комахами, слід обробляти дезинсекталеном або фліцидомом, наносячи розчин краплями з піпетки на оправу і корінець (0,5 – 1 мл). Після обробки книжку обгортають у папір і протягом тижня зберігають у щільно зачиненій скриньці.

Не меншої шкоди завдають пилюка та пліснява – велике скупчення безхлорофільних рослинних організмів. Пліснява призводить до вицвітання тексту, псування паперу, оправи. Встановлено, що книги й рукописи люблять помірне й розсіяне світло, температуру 16-18 градусів з відносною вологістю не вище 50-60 відсотків.

Таємниця першої бібліотеки

Письмові пам’ятки, в яких зафіксовані історичні події, є однією з найбільших цінностей кожного народу. Для українського таким скарбом була бібліотека князя Ярослава Мудрого, заснована 1037 року в Софіївському соборі.

Київський князь Ярослав Володимирович був видатним діячем, найдосвідченішою людиною свого часу. Він заснував центр літописання, в якому працювали переписувачі й перекладачі латинської, давньогрецької та інших мов. Поступово книжкове зібрання Ярослава перетворилося на найбільшу в ті часи бібліотеку України-Руси, точніше на “книгосховище Софіївського собору”, бо термін бібліотека стали вживати лише на початку 19 століття.

Але доля цієї бібліотеки невідома. Вона безслідно зникла в глибині віків, наче розчинившись у часі.

Яка кількість книжок була в цій бібліотеці? Ніхто не знає, відомо лише, що в ній книг було “багато”.

Безперечно, вартість рукописних книг неймовірна. Палітурки оздоблювали золотом і сріблом, коштовними каменями – смарагдами, топазами, перлинами, алмазами. Отже, такі книги коштували дуже дорого.

Донині дійшло небагато тогочасних книг. Тому знахідка хоча б однієї з них стала б справжньою сенсацією. Може, саме тому багато археологів намагається це зробити. Щоразу перед дослідниками постає питання: де ж скарб Ярослава? Ось основні версії можливого місцезнаходження бібліотеки: книги заховані в підземеллі Софіївського собору, Печерського, Видубецького або Межигірського монастирів; бібліотека розформована та передана іншим церквам; зібрання згоріло у вогні монголо-татарської навали.

На всі ці гіпотези існують певні докази, створені на базі конкретних історичних фактів і матеріалів археологічних пошуків. Але можливий варіант, коли не одна, а зразу кілька з них будуть слушними.

Що ж до серйозних пошуків, то вони, попри всю складність справи, тривають. І, звісно, відкриттів і знахідок, пов’язаних з таємничою бібліотекою, можемо чекати лише від тих дослідників, які ведуть пошук на міцних наукових засадах.

Отож, сподіваємось, що таємниця бібліотеки буде розкрита.

7. Поради учням.

Як працювати з підручником?

1. Прочитайте заголовок статті (параграфа) і подумайте над її змістом. В ньому закладена головна думка того, що вкладено в статтю.

2. Прочитайте запитання в кінці статті. З них ви довідаєтеся, на що слід звернути особливу увагу при читанні тексту і в якій послідовності готувати розповідь про прочитане.

3. Прочитайте весь текст параграфа.

4. Подумки розділіть текст на частини і перекажіть своїми словами кожну із них, а потім весь параграф. Якщо не можете це зробити, прочитайте ще раз важкі місця або весь текст. Перекажіть його.

5. Читаючи текст, знайдіть малюнки, схеми, згадані в ньому. Розгляньте їх, прочитайте написи до малюнків, схем.

6. Дайте відповіді на запитання і виконайте завдання, вміщені в кінці параграфа.

7. Випишіть із тексту важкі і незрозумілі вам назви. Запам’ятайте, як вони пишуться. Запитайте вчителя на уроці про значення (зміст) незрозумілих вам слів і виразів. Пам’ятайте! Слід уважно слухати вчителя на уроці, тоді легше буде вдома підготуватися до уроку.

Читаючи художню чи наукову книжку, робіть виписки слів, виразів, цитат, які вас найбільше вразили, схвилювали.

Бажаю Вам читати книги і збагачувати свої знання. І пам’ятайте, що книга – це порадник, який мовчить, але якого потрібно ще вміти прочитати.

Виховний захід:  Байдужість не прощається.

Мета: формувати в учнів моральні святині та істини, такі як: доброта, милосердя, справедливість, прагнення допомогти ближньому у скрутну хвилину. Пробуджувати інтерес до всього корисного, морального. Виховувати любов і повагу до батьків, дбайливе ставлення до природи та оточуючих. Переконати, що байдужість — негативна людська риса. Вона породжує зло, ненависть, безтурботність і є однією з найтяжчих вад людини. Розвивати в учнів акторські здібності, естетичні смаки та виразність читання.

На дошці вислови:

Людина народжується не для того, щоб загинути безвісною, нікому невідомою пилинкою. Людина народжується для того, щоб залишити по собі слід вічний.

В. О. Сухомлинський

Перед розумним треба схилити голову, а перед добрим серцем стати на коліна.

В. Гете

Раз добром нагріте серце — вік не прохолоне.

Т. Шевченко

Не будь переможений злом, але перемагай зло добром.

Апостол Павло

Життя так само, як і байку, цінують не за довжину, а за зміст.

Сенека

Не бійся друзів — найгірше, що вони можуть зробити — це зрадити тебе.

Не бійся ворогів — найгірше, що вони можуть зробити — це вбити тебе.

Бійся байдужих. Через їхню мовчазну згоду у світі є і зрада, і вбивство, і всі нещастя на Землі.

Р. Еберхарт

Роби добро не тільки тоді, коли тебе бачать люди; значно більше треба для того, щоби бути справжньою людиною, коли тебе ніхто не бачить.

В. Сухомлинський

 Вихователь. Добрий день усім, хто не залишився байдужим до того, що діється навколо, і прийшов сьогодні до нашого залу, щоб засудити одну з найтяжчих вад людини — байдужість. До суду залишається декілька хвилин, тому давайте поговоримо з вами про життя.

Отак зібралися і поговоримо, поділимося радістю і горем, давайте поговоримо про найцінніше.

Росте людина... Її життя розпочинається світанком душі — дитинством. Назавжди воно залишається в пам’яті як найпотаємніше та найсвітліше. Це пора, коли перед тобою відкривається незвіданий світ таємниць. Це світ, де завжди цікаво, де мама і тато піклуються про тебе, учать, як треба жити, щоб не загубитися в розбурханому океані життя. Здавалося б, усе прекрасно. Але ж звідки в душі береться байдужість? Чому ж згодом люди забувають про те, що є добро, шляхетність, гідність? Найкраще, що є в людини, — це її душа. Душа — це сховище таємниць, почуттів, спогадів, усього доброго та злого, це внутрішній світ людини. Водночас як тіло старіє, хворіє і помирає, душа живе... Душа може вічно жити і вічно бути юною. А може померти, коли тіло ще зовсім молоде, а причиною цього стають її хвороби. Її хвороби — це віруси ненависті, жорстокості, заздрощів і байдужості. Чого ж ми буваємо такі байдужі?

Ще й злішаємо з кожним днем.

І, загубивши власний спокій,

Спокою іншим не даєм?

Чого забули милосердя

І заповідь святих небес?

А перед віщим оком смерті

Чим зможем виправдать себе?

Душа з начинкою лихою

Втрачає людяне тепло,

Ніяк не стане добротою

Байдужість, помножена на зло.

Хіба ми будемо багатші,

Коли розпустим люті дим?

Хай краще серце вже заплаче,

Ніж в грудях стане кам’яним.

Іду назустріч — посміхніться.

І я всміхнусь, немов дитя.

Ні, ще не висохла криниця,

Людська криниця співчуття.

У істини слова не пишні,

Щоб кожен зміг до них дійти,

Бо ж нас усіх створив Всевишній

З живої плоті доброти.

Дійсно, ми створені, щоби творити добро. І тому сьогодні все ж таки людство приходить до усвідомлення необхідності жити за законами взаєморозуміння, взаємоповаги, терпимості. То ж слід лікувати тіло й душу. А ще нинішньому поколінню слід опанувати науку добра. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину й розрадити в біді — це в характері нашого народу. Краса людини не може бути без добра.

Як, на вашу думку, у чому і як виявляється єдність добра і краси людини?

Учениця. Великий педагог Василь Олександрович Сухомлинський писав: «Роби добро не тільки тоді, коли тебе бачать люди, значно більше треба для того, щоби бути справжньою людиною тоді, коли тебе ніхто не бачить». Адже не кожна людина, яка сяє зовнішньою красою, може бути приємним співрозмовником, може зрозуміти і подати руку допомоги. І навпаки — непримітна зовні, тиха людина може бути найкрасивішою у своїх діях, учинках, жаданою і любою в колективі, у спілкуванні, у сім’ї.

Учениця. Високу моральну цінність добра, яке ми робимо сторонній людині, розуміли люди в сиву давнину. У Вавилоні був такий звичай — недужих виносили на майдан чи дорогу. Кожен, хто йшов повз нього, підходив, розпитував, коли знав якийсь засіб, радив нещасному. Ніхто байдуже не проходив. Такий звичай побутував і в ассірійців, єгиптян. Звичай чинити добро безкорисливо.

Учень. Прекрасний звичай побутує й нині на Кавказі. Високо в горах саджають плодові дерева. Випадковий мандрівник, утамувавши голод чи спрагу, не може навіть подякувати, не знає кому. Але смуга відчуження відступає. Чужі стають рідними, близькими, коли потрапляють у скруту.

Учень. А згадайте, як за часів запорізького кошового Сірка наші прадіди допомагали навіть ворогам. Чуєте: ворогам. Це було тоді, коли у Криму вирувала епідемія чуми. Козаки дали змогу кримським татарам переселитися на українські землі, щоби перебути нещастя. А самі козаки! Землянок ніколи не замикали! Будь-який подорожній міг зайти, розвести вогонь, зварити страву, спочити. А прийде хазяїн, ще й радий буде гостеві, привітає його. А буває, що господар, як їде куди, так ще й зоставляє страву для прихожого. Наїдяться мандрівники та зроблять хрест, поставлять його серед землянки — це значить, що були гості й дякують хазяїнові. Прекрасні стосунки, в основі яких — доброта, а не байдужість!

Вихователь. Прекрасні стосунки, в основі яких — доброта, а не байдужість! Давайте зупинимось на цьому моменті. А чи задумувались ви над тим, що таке байдужість? Звичайна людська байдужість. Кожного дня нас оточують різні люди. Їх багато, але вони не схожі між собою: пихаті й веселі, щасливі й не дуже, горді й такі, що завжди плазують, добрі й злі, черстві та м’якосерді, байдужі та безсердечні. Справді, є різні люди на світі, з різними натурами, характерами, інтересами та смаками. А все ж хочеться вірити, що більше хороших людей. Письменник, учений Білецький-Носенко писав: «Думай добре, роби добро — і буде добре». Робити добро треба, бо людина, яка не відчуває приязні до інших людей, руйнує себе як особистість. На байдужості, злі далеко не заїдеш. Байдужа й зла людина ніби постійно обкрадає себе, не вміє по-справжньому радіти, сміятися, любити, і якщо з юних літ не привчити себе тамувати в собі роздратування, недовіру, байдужість, душа людська не ширшає — вона обростає ненавистю, поїдає саму себе. А потім дивись — і висохло в душі живильне джерело, що допомагало жити, вірити, рухатися вперед. Отже, добро — не наука, воно — дія. То чому ж дуже часто люди не діють так, як підказує добро? Часто цим діям заважає байдужість.

Тому, напевне, настав час повернутися до залу судового засідання і засудити байдужість на вічне вигнання й забуття.

Секретар. Прошу всіх піднятися. Суд іде!

Суддя. У відкритому судовому засіданні слухається справа про обвинувачення Байдужості. Байдужість обвинувачується в таких злочинах:

- злодійство, убивство;

- вона винна в деградації особистості, у підступності, підлості, шахрайстві;

- заважає вчитися старанно й наполегливо, творити хороші справи.

Перед тим як розпочати судове засідання, з’ясуємо, чи всі з’явилися на суд.

Підсудна…

Народний засідатель. На жаль, підсудна, як завжди залишилася байдужою і вже вкотре не з’являється на судове засідання. Але ми просто зобов’язані засудити цю важку ваду людини, і тому суд сьогодні відбудеться без підсудної.

Суддя. Прокурор — ..........

Адвокат.

Свідки присутні?

Дякую. Прошу свідків покинути зал.

Слово надається прокурору.

Прокурор. Шановний Суд! Я від імені жертв Байдужості звинувачую зло, стверджую, що вона — найгірше із зол. Її безвинні, на перший погляд, дії низькі за своєю сутністю, а наслідки цих дій жахливі, тому що вони призводять до загибелі незліченної кількості людей, калічать душі, завдають шкоди всьому, що нас оточує.

Суддя. Якими фактами ви можете підтвердити своє звинувачення?

Прокурор. Прошу вас вислухати свідків звинувачення.

Суддя. Починаємо допит свідків. (Виходить перший свідок.) Назвіть своє ім’я.

Свідок. Я — Світова література. Високий Суд! Я говорю від імені найвідоміших поетів і прозаїків — Л. Толстого, Ф. Достоєвського, Ч. Діккенса, М. Некрасова, Т. Шевченка, П. Мирного, О. Гончара, П. Загребельного і багатьох інших, хто не може бути присутнім у цьому залі, але чиї багатотомні праці можуть бути прилучені до справи.

Згадайте хлопчика з оповідання Ф. Достоєвського «Хлопчик у Христа на ялинці». Дитина померла в переддень великого свята від холоду й голоду. Усі, хто зустрічав її в ту ніч, проходили повз неї, не протягнувши руки допомоги. Хлопчик умирав, усіма забутий і нікому не потрібний, під вікнами великого будинку. Там було тепло, весело, багато ласощів і подарунків. Але Байдужість, як страж, стояла на дверях цього будинку. Саме вона винна у смерті дитини.

Адвокат. Я протестую! Моя підзахисна не винна. Ні вона, ні люди, які були всередині будинку, не бачили нещасної дитини.

Прокурор. Не бачили чи не хотіли бачити? Прошу викликати наступного свідка.

Екологія. Високий Суд! Я говорю від імені Природи. Повірте, Байдужість не тільки забирає людські життя, вона нищить Природу. Скільки загублено братів наших менших! Їм немає числа! Бити на сполох треба вже сьогодні, щоб завтра не було пізно. Ми не маємо морального права стояти осторонь екологічних проблем, бути пасивними спостерігачами, бо все менше і менше на нашій Землі залишається місць, де б людина почувала себе в цілковитій безпеці. Подивіться на ці плакати.

Адвокат. Я протестую! У злочинах проти Природи винуваті Жорстокість, Безтурботність і Недбалість.

Прокурор. Але саме вони породжені Байдужістю.

Суддя. Прошу викликати наступного свідка.

 Свідок. Я буду говорити від імені тих, хто сів на лаву підсудних з вини Байдужості. Я народився в нормальній родині, у мене були батько і мати. Але трапилося нещастя. Мій батько загинув, коли мені було п’ять років. Мати залишилась із трьома дітьми на руках, ледве-ледве зводила кінці з кінцями. Але наші проблеми нікого не хвилювали. Якщо мама тікала вночі з будинку від вітчима-дебошира, сусіди спокійно спали у своїх квартирах, не реагуючи на її благання про допомогу та наш плач. Коли вона почала пиячити, ніхто не помітив. До нас теж було всім байдуже. Уперше я опинився у в’язниці, коли обікрав магазин. Якби з голоду вмирав я сам... Але в будинку плакали і просили їсти мої брати та сестра — їй було півроку.

Що дитині треба?

Дім красивий, білий

І, як світлий образ,

Мами погляд добрий.

Й батька дорогого

Чути добре слово.

Ще дитині треба

Неба голубого.

А ще було б добре

Мати сестру й брата.

І у кожнім домі

Музики багато.

Адвокат. Високий Суд! Винна мати. Саме вона зобов’язана піклуватися про своїх дітей.

Прокурор. Так, у деякій мірі винна мати. Але вона була доброю матір’ю своїм дітям.

Адвокат. Виходить, винні обставини.

Прокурор. А люди, хіба вони не винні в тому, що не у глухому лісі, не на безлюдному острові, а в місті, на очах у людей загинула родина? Покалічено долю дитини. Що очікує в майбутньому інших дітей? Ні, винна в усьому Байдужість.

Суддя. Прошу запросити наступного свідка.

Мати. Якось я приїхала до свого сина, який жив у великому місті. Привезла із села яблук, груш і запашну паляницю. Син запросив мене прогулятися. Прогулюючись вулицями міста, я часто зупинялася перепочити, бо вже і здоров’я не те, і з радості, що поряд із наймилішим сином. Наблизившись до скверу, син запропонував сісти. А сам відійшов, сказавши, що хутко повернеться. Але... не повернувся... Коли мене запитали, як я сюди потрапила, я відповіла, що заблукала, і нічого не сказала про сина. Адже мій син учений, він не міг мене залишити, запевняла себе я. Мені і в голову не приходила думка, що син залишив мене назавжди. І лише тепер я зрозуміла, що сину байдуже, що зі мною.

Адвокат. Значить у сина є важливіші справи, і підсудна моя не винна.

Прокурор. Не було суспільства в історії людства, починаючи від сивої давнини, де б не вшановувалася старість і не були б оточені піклуванням діти. Старість потребує поваги та пошани. Ці, здавалося б, найпростіші та найочевидніші істини не враховуються молодими людьми, які не дозволяють собі уявити, що в майбутньому також будуть старими.

У моральному кодексі школи Сухомлинського серед десяти «Не можна» були й такі заборони, що стосуються даного питання.

- не можна сміятися над старістю і старими людьми — це величезне блюзнірство;

- не можна сперечатися із шанованими та дорослими людьми, особливо зі старими;

- не можна залишати самотньою стару близьку людину, якщо в неї немає нікого, крім тебе. Високий Суд, прошу прийняти це до уваги. Дякую.

Суддя. Наступний свідок.

Політик. Я свідчу від імені людей, народів та історії. Я не можу сказати, що в усіх війнах, нещастях, які відбувалися на Землі, винна Байдужість. Але жодна подія не обійшлася без байдужих людей.

Згадайте! Скільки людей залишилося байдужими до нещасть інших у роки революцій, війн, голоду, катастроф, стихійних лих! Їх не злічити.

Суддя. Прошу викликати наступного свідка.

Статистика. Я буду говорити сухою мовою цифр. Лише за жовтень у нашому місті трапилося 16 злочинів: грабежів — 4, розбійницьких нападів — 2, крадіжок — 6, ДТП — 4, жертвами яких були й підлітки. Це лише цифри, боляче від того, що вони збільшуються. І я впевнена, що в кожному випадку була байдужа людина, яка могла зупинити, але не зупинила, могла допомогти, але не допомогла, могла повідомити, але не повідомила.

Прокурор. Ми можемо продовжувати допит свідків обвинувачення, вони всі з’явилися на судове засідання.

Суддя. Досить. Перейдемо до допиту свідків захисту.

Громадянин. Високий Суд! Я свідчу від імені байдужих людей. Ну скажіть, у чому ми винні? Я — законослухняний громадянин. Працюю, не покладаючи рук, не п’ю, не палю, намагаюся бути добрим сім’янином. Ну скажіть, навіщо мені втручатися в чужі справи? Це клопітно й небезпечно. Ні, я вважаю, що кожен сам повинен боротися за свою долю й життя. Я ж зміг! Нехай і вони зможуть! І мені байдуже, що діється навколо. Кожен будує своє життя сам.

Суддя. Чи є питання в обвинувачених?

Прокурор. Ні, мені все зрозуміло. Давайте послухаємо інших свідків.

Секретар. Це все. Інші свідки до суду не з’явилися.

Прокурор. Вони, як завжди, залишилися байдужими.

Суддя. Адвокате, вам слово.

Адвокат. Я відмовляюся від захисту. Моя підсудна не винна. І ви не зможете її засудити, адже скільки існує світ — стільки існуватиме і вона. А світ вічний!

Суддя. Зазвичай зараз слово повинна мати підсудна, але оскільки вона не з’явилася на засідання суду, тому я звертаюся до вас, що сидите у цьому залі, вам усім доведеться сьогодні виконати функцію присяжних засідателів. Прошу вас встати і винести вердикт — «винна» чи «невинна» підсудна.

- Прошу вас.

- А що з цього приводу скажете ви?

- Чи були випадки у вашому житті, коли вами керувала Байдужість? (Кожен присяжний виносить свій вердикт.)

Суддя. Ми не можемо вислухати всіх присяжних, але ми врахуємо думку кожного. Я ще раз звертаюся до всіх присяжних. Якщо ви вважаєте, що Байдужість винна і заслуговує покарання — підніміть, будь ласка, руку, хто проти  — …, утримались — … Дякуємо. Суд прийме до уваги ваші рішення. А зараз суд залишає залу для обговорення й винесення вердикту.

Вихователь. Доки суд виносить своє рішення, я ще раз хочу звернутися до всіх вас. Пам’ятайте, віддані людьми тепло і душевна доброта обов’язково повернуться до вас. Бо ми послані на землю, щоби примножувати добро. Маємо таке коротке життя, то хай же не буде в ньому місця байдужості. Хай оживає істина стара: людина починається з добра. А про доброту не потрібно багато говорити, її видно в людині, в її погляді, в її розмові, у підтримці, щирості.

Учениця 1.

Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш,

Коли ти в радощах витаєш,

Забувши про свою біду.

Бо доброта не тільки те,

Що обіймає тепле слово.

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині,

Ніж в чисте сяйво доброти…

Учениця 2.

Я вірю в силу доброти

Добро завжди сильніше злого.

Дає наснагу, щоб цвісти

І вічну обирать дорогу.

Я вірю в силу доброти,

Що має долю роботящу.

Що хоче, щоб і я, і ти,

І все було у світі кращим.

Учитель. Суд повернувся з обговорення і готовий винести своє рішення.

Суддя. Після детального розгляду справи, з огляду на всі зауваження прокурора й адвоката, показання свідків, рішення присяжних, Суд вирішив:

1. Визнати Байдужість найтяжчим з людських пороків.

2. Визнати її винною в підлості, убивствах, шахрайстві та інших злочинах.

3. Засудити Байдужість до вічного вигнання та забуття.

(Звертається до залу.)

Не бійтеся друзів — найбільше, що вони можуть зробити — це зрадити вас.

Не бійтеся ворогів — найбільше, що вони можуть зробити — це вбити вас.

Бійтеся байдужих — це з їхньої мовчазної згоди відбуваються в світі і зрада, і вбивство, і всі нещастя на Землі.

Вихователь. Ну що ж, вирок винесений. Правильно чи ні — вирішить кожен з нас. Але всі ви знаєте, що після ночі надходить день, новий, свіжий, новонароджений. Слід намагатися не забруднити його прикрими вчинками, а прикрасити чимось добрим, корисним не лише для себе, а й для всіх оточуючих, узяти для душі якнайбільше позитивної енергії, добра, надії, любові, щирості, мудрості, милосердя, правди, гідності, совісті. І саме від вас залежить, чи розпочнеться цей день холодним дощем, чи барвистою веселкою. Наша розмова добігає кінця, але вона не закінчується. Якщо ми, ніби за цеглинкою цеглинку, будуватимемо духовне спілкування, виховуватимемо духовні цінності, не будемо байдужими та черствими, то в майбутньому матимемо витвір мистецтва — справжній храм людської душі, в якому місця для байдужості не буде.

БАТЬКИ I ДІТИ

Сценарій вечора спілкування батьків та дітей   

   

1. Вступне слово.

Ведуча.

Шановні батьки! Ми раді вітати вас сьогодні у цій святковій залі. Ми запросили вас на вечір спілкування для того, щоб надати можливість вам попишатися своїми дітьми, розповісти про них щось таке, що відомо лише вам, батькам. А наші вихованці мають сьогодні чудову нагоду розказати про вас, найближчих і найдорожчих їм людей, про мовити вам сердечні й теплі слова вдячності, висловити свої почуття.

Хотілося б, щоб цей вечір допоміг вам, шановні батьки, краще пізнати і зрозуміти наше молоде покоління, а дітям - побачити в вас люблячих, чутливих та вимогливих друзів.

(Виконується пісня "Батько і мати" О. Золотника, на сл. В. Крищенка.)

Ведучий.

Через сім'ю наші діти входять в суспільство. У сім'ї їм вручають естафету досвіду поколінь, котру вони повинні нести далі, щоб передати своїм дітям і внукам. Жоден навчально-виховний заклад не може дати того, що дає нормальна сімейна атмосфера, спілкування малюків із членами родини. Діти уподібнюються дорослим, копіюють їх, орієнтуються на їхню поведінку як на прообраз власних дій. То ж не дарма в народі кажуть: "Від доброго дерева -добрий пагінець одійде, од добрих батьків - добра дитина".

2. Спогади про раннє дитинство.

Ведуча.

Спогади,   спогади,   спогади...   Шановні   батьки,   а

чи пам'ятаєте ви, які думки та почуття заполонили вас

одразу після народження дитини?

(Батьки діляться своїми спогадами.)

Ведуча підсумовує сказане і підкреслює, що всі вони

відчули велику особисту відповідальність за життя своїх дітей, за їхнє майбутнє, а ще - бажання захистити, вберегти від зла, напутити.

(Виконується поезія "Лебедіматеринства"В. Симоненка.)

Ведучий.

А які ваші перші спогади про своє раннє дитинство, дорогі діти? З якого часу ви себе пам'ятаєте? З чим пов'язані ці спомини, з якими подіями?

(Діти діляться спогадами. Ведучий підсумовує сказане.)

Ведуча.

А які епізоди з дитинства ваших чад згадуються вам особливо часто, що найбільше закарбувалося у вашій пам'яті, шановні батьки?

(Батьки розповідають. Ведуча підсумовує сказане.)

2. Розповіді "Моя сім'я".

Виставка "Світ сімейних захоплень".

                                                         І

Ведучий.

Як ви бачите, діти підготували для нашого вечора фоторозповіді "Моя сім'я". Давайте попросимо їх ще раз розказати про своїх матусь і татусів, про сімейні традиції, свята, реліквії.

(Діти розповідають.)

Ведуча.

А зараз я хочу надати слово батькам. Можливо, хтось

хоче доповнити розповіді своїх дітей.

(Розповідають батьки.)

 Ведучий.

 Що найкраще вміють робити ваші мами І тата? (Відповідають діти.)    Ведуча.

Чи маєте ви спільні з дітьми захоплення і чи допомагає це вам у вихованні нащадків?

(Відповідають батьки.)

4. Слова вдячності (бліц-опитування).

Ведучий.

А тепер я прошу дітей швидко подумати і продовжити речення: "Я поважаю батьків за те, що..."

(Діти по черзі говорять.)       

Ведуча.

Продовжіть речення: "Більше всього я ціную в своїй дитині..."

(Батьки по черзі висловлюються.)

Ведуча.

Діти, а тепер ваша черга. Продовжіть речення: "Я своїх

батьків, бо..."

(Діти висловлюються.)                                    .

Ведуча.

Як бачимо, любов між батьками і дітьми взаємна. То соромтесь слів поваги та вдячності.

(Виконується вірш В. Симоненка "Матері".')

5. Сімейна гра "Чи знаю я тебе?"

Ведучий.

А зараз я хочу запропонувати усім взяти участь у сімейній грі "Чи знаю я тебе?" Правила гри: і діти, і батьки відповідають на всі запитання письмово, потім звіряють запис якщо відповіді батьків і дітей співпадають - сімейним!

Командам нараховуються бали. Отже, перевіримо, як батьки знають своїх дітей.

1. Що проситиме ваша дитина в той день, коли їй ні в чому не буде відмовлено? (Дозволяється написати два бажання якщо вони співпадуть - на рахунку сім'ї 2 бали, якщо тільки одне - 1 бал.)

2. Чим ваша дитина, одержавши повну свободу, почне займатися перш за все? (Дозволяється вказати дві улюблені справи, бали 1 + 1.)

3. Чи знаєте ви друзів ваших дітей? Назвіть імена або прізвища трьох найближчих. (Якщо все співпадає, на рахунку сім'ї 3 бали: 1 + 1 + 1.)                               

4. Який предмет у школі для вашої дитини найцікавіший? (Дозволяється назвати 2 предмети, бали 1 + 1.)

Ведуча    А зараз перевіримо, як діти знають своїх батьків?

1. Якого кольору очі у твоєї мами? Батька?. (Бали 1 + 1.)

2. Який улюблений колір у мами? Батька? (Вказувати по 2 кольори; бали: 1 + 1 + 1 + 1.)

3. Яка найулюбленіша квітка твоєї мами? (1 бал.)

4. Яку пісню любить слухати мама? Батько?. (Бали 1 + 1.)

5. Чи можеш ти відразу, нікуди не глянувши, назвати дати народження батьків? Запишіть ці дати. (Бали 1 + 1.)

Ведучий. Діти, підійдіть до своїх батьків і разом з ними підрахуйте кількість балів. (Звучить запис пісні "Посміхнись ".)

Попрошу помічників записати результати у таблицю "Сімейний рахунок". (По черзі сім "і оголошують кількість набраних балів.)

                                                      

6. Привітання батьків іменинників.

(Батькам вручаються квіти, дарується пісня "Чарівна скрипка".)

7. Розмова про стосунки в сім'ї.

Ведуча.                  

А зараз давайте поговоримо про стосунки між батьками і дітьми в сім'ї. Ви можете поповнити свою сімейну скарбничку балів, якщо співпадуть відповіді.

 (Питання задаються по черзі батькам і дітям.)

 Ведучий.

Який стиль спілкування в сім'ї притаманний вашій сім'ї: демократичний, авторитарний чи ліберальний?

Ведуча.

Чи бувають у тебе в сім'ї конфліктні ситуації? З ким із батьків і з якої причини?

Ведучий.    Які заохочення і покарання для дітей застосовуються у вашій сім'ї?

(Відповіді порівнюються, сімейним командам нараховуються бали.  Виконується вірш ТІ. Осадчука "Монолог сучасного школяра".)

8. Музична гра.

Ведуча. А тепер пропонуємо всім взяти участь у музичній грі.                                                  

(Під запис пісні "Ми - одна сім 'я " присутні утворюють коло, під музику «Виконують рухи, про які говориться в пісні.)

9. Конкурс "Народна мудрість".

Ведуча.       Слово - дітям. Вони проведуть з вами конкурс "Народна мудрість".

1-а учениця.                                                 '

Від народження дитини до кінця свого життя батьки турбуються про долю своїх нащадків. Мати не тільки береже своїх дітей, а й навчає усьому: охайності, працьовитості тощо. Батько - захисник роду, годувальник сім'ї. Споконвіку сини слухалися батька, брали з нього приклад.                      .

2-а учениця.

У багатьох народних піснях, прислів'ях, приказках розповідалося про це. Пропонуємо вам взяти участь у конкурсі Народна мудрість". За кожну правильну першу відповідь на рахунок сім'ї зараховується бал. Вам потрібно назвати прислів'я до кінця.

1-а учениця.     Прислів'я про схожість батьків і дітей.

1.       Яке дерево, такі в нього квіточки, які батьки,... (такі їхні діточки).

2.        Який корінь, такий одросток, які самі,... (такі й сини).

3.        Який кущ, така й калина, яка мати,... (така й дитина).

4.        Який дуб, такий тин, ... (який батько, такий син).

5.        Не навчив батько,

... (не навчить і дядько).                           

2-а учениця.      Прислів'я про щастя мати рідну маму.

1.       Як під сонцем квітам, ... (так з матір'ю дітям).

2.        Як мати рідненька, ... (то й сорочка біленька).

3.        На сонці тепло, ... (а біля матері добре).

4.        Нема того краму,   ... (щоб купити маму).

1-а учениця.      Про покарання і про те, як мати сприймає біди своїх дітей

1.        Мати сильно замахне,... (та легенько вдарить).

2.        Мати однією рукою б'є,... (а другою        , гладить).

3.        У дитини заболить пальчик,... (а в матері-серце

4.        Дитина плаче..", (а матері боляче).

10. Покаяння.

1-а учениця.

Мати! Батько! Які дорогі для кожного з нас ці слова. Скільки в них тепла, щастя, радості, милосердя і доброти! Але не завжди ми буваємо у ставленні до своїх батьків доброзичливими, уважними, часто не розуміємо їхніх мудрих порад, неправильно реагуємо на їх зауваження.

(Виконується пісня О. Германа "Росте черешня в мами на городі".)

1-а учениця.

Ця пісня нагадує нам, що завжди є за що попросити пробачення у своїх батьків.

1-а   учениця.

Хочеться, аби кожен із нас дорожив своїми батьками, думав про них, був поруч у складну хвилину, бо вони вчать відваги, мужності, любові. Вчать своїм особистим прикладом.

11. Взаємний обмін запитаннями.

(Діти задають сокровенні питання батькам, батьки -дітям.)

12. "Виростеш ти, сину..."

(Виконується пісня "На калині мене мати колихала".)

Ведуча.

Тема цієї пісні нагадує нам, дорослим, що пройде час, і наші діти матимуть свої" сім'ї, самі стануть батьками. Давайте запитаємо в них, якими вони уявляють свої майбутні родини, як вони планують виховувати своїх дітей? Які принципи виховання успадкують від своїх батьків, а що робитимуть інакше? (Діти по черзі висловлюються.)

13. Меморандум дітей.

(Діти по черзі зачитують пункти меморандуму й урочисто передать батькам. На кожному примірнику - особисті підписи дітей.)

1.   Не псуйте мене. Я чудово знаю, що не повинен одержувати все, що прошу. Я просто перевіряю вас.

2. Не застосовуйте силу в стосунках зі мною. Інакше це навчить мене думати, що сила - це єдине, що має значення. З більшою готовністю я прийму, якщо ви розумно керуватимете мною.

3. Не давайте обіцянок: може виявитися, що вам не вдасться їх дотриматись. Це підірве моє довір'я до вас.

4. Не піддавайтеся на мої провокації, коли я навмисне говорю і роблю речі, що засмучують вас. Інакше я знову намагатимусь здобути таку перевагу".

5. Не примушуйте мене відчувати себе меншим, ніж я є насправді. Я компенсую це тим, що поводитиму себе, як "пуп землі".

6. Не робіть за мене те, що я можу зробити сам. Інакше я почуватимусь немовлям, вимагатиму, щоб мене обслуговували.

7. Не робіть мені зауважень у присутності інших людей. Я сприйму зауваження, якщо  ви поговорите зі мною віч-на-віч.

8. Не звертайте занадто багато уваги на мої шкідливі звички. Зайва увага лише сприяє їх закріпленню.

9. Не намагайтесь обговорювати мою поведінку під час конфлікту.

10. Не намагайтеся навчати мене тому, що я вже добре знаю.

11. Не примушуйте мене вважати, що мої помилки - злочин. Я повинен навчитися робити помилки, не вважаючи при цьому, що ні на що не здатний

12. Не прискіпуйтесь і не бурчіть, бо інакше мені доведеться прикинутись глухим, щоб якось захиститись.

13. Не вимагайте від мене пояснень з приводу моєї поганої поведінки. Я справді не знаю, чому зробив те чи інше.

14. Не випробовуйте занадто сильно і часто мою чесність. Мене, злякати, а при цьому я починаю брехати.

15. Не оберігайте мене від наслідків моєї діяльності. Мені необхідно: вчитися на власному досвіді.

16. Не уникайте прямих і чесних питань.

17. Ніколи не стверджуйте, що ви довершені і негрішні, інакше доведеться бути гідним недосяжного.

18. Ніколи не вважайте, що вибачитись переді мною - нижче в гідності.

19. Не турбуйтесь про те, що ми проводимо разом дуже

19 мало Важливо те, як ми його проводимо.

20. Ставтесь до мене так, як ви ставитесь до своїх друзів. Тоді я буду вашим другом.

14.  "Наказ дітям" В. Сухомлинського.

'(Читає хтось із батьків, текст урочисто передається дітям. Після цього виконується пісня "Мамина вишня ".)

15. Молитва за батьків.

(Учениця зачитує слова Молитви, діти хором повторюють фраз за фразою.)

Учениця.

Всемилосердний Боже!

Дякую Тобі за наших батьків, за все добре, що Ти нам дав через них. Вони виховують нас, навчають любити Твої Святі Заповіді, не грішити. Ми любимо їх і хочемо завжди, шанувати і слухати. А ти, Господи, поможи нам у цьому. Твоєю ласкою благослови, їх, Господи, добром, здоров'ям довгим і щасливим життям, бережи від усього злого, дай їм силу перемогти труднощі, діждатись потіхи від своїх дітей а по смерті прийми їх до небесного царства. Амінь!

17. Заключне слово. Родинний пиріг. Нагородження переможців конкурсів.

Ведуча.

Шановні батьки! Дозвольте закінчити нашу зустріч щирим зиченням добра вашим родинам. Хай будуть ваші руки сильними, а душі — зрячими! Хай поруч із матір'ю завжди буде тато! Хай кожна . дитина, яка приходить у цей світ, має люблячих і мудрих батьків!

Ведучий.

А зараз ми просимо всіх покуштувати наш великий родинний" пиріг, який символізує сімейний добробут, взаємну любов та злагоду.

(Звучить запис пісні "Родина".)